Африка у Львові

Africa-finalВже скоро, а саме  в неділю, 15 березня 2015 року римо-католицька парафія св. Йоана Павла відбудеться зустріч з християнами Африки. До цього заходу, публікуємо статтю про африканське душпастирство у Львові з журналу Кана

Джерело: журнал “Кана” № 1/14

Автор: Вероніка Саврук

 Африка у Львові

afrykańskie śpiewy zachwycały i ludzi, i ... kamery telewizyjne Недільний вечір, у зимовий час сутеніє швидко. Я заходжу у латинський катедральний собор, у центрі Львова, за півгодини до початку Літургії. Зупиняюся біля задніх лав. І вже через п’ять хвилин у храм починають заходити симпатичні та усміхнені молоді чорношкірі хлопці та дівчата. Вони сідають у перші ряди. Підходжу ближче і сідаю разом із ними. Холодний і великий храм наповнюється людьми. Розпочинається Літургія англійською мовою для іноземців…

 Для мене, яка звикла до візантійської релігійної традиції, римо-католицька Літургія загалом є особливою. Але ця недільна Служба стала для мене зовсім незвичною. Африканська мелодика церковних пісень, динамічні рухи хористів, досить невимушена атмосфера. “Ось вона, жива парафія”, – спало мені на думку.

Колоритним африканським співом львівська римо-католицька катедра наповнюється щонеділі о 16:30. Тут близько трьох з половиною років тому почали служити Літургію для іноземців. Ініціатива належала… африканцям. “Ще раніше до катедри приходили кілька чорношкірих студентів львівського медичного університету. Вони зверталися до єпископа з проханням організувати для них Літургію англійською мовою. Спочатку не було кому служити. А потім єпископ попросив мене відправляти їм Службу,” – згадує отець Олександр Кусий, душпастир іноземців при катедрі.

Śpiewano też w językach ludów Afryki

Отець Олександр згадує, що на початках Літургія для іноземців відбувалася в катедральній каплиці св. Йосифа. В основному приходили африканці, а вони не хотіли, щоб Служба була у самій катедрі. “Бо для них катедра – як музей, – пояснює священик. – Удома, в Африці, вони призвичаїлися до невисокого, простого приміщення храму. Та з часом і до катедри звикли, тож ми перейшли в її центральне приміщення”.

Крім африканців, на щонедільній Службі є ще кілька іноземців, серед яких – американці, італійці. Проте чорношкірих більшість. Півроку тому вони зорганізували хор (на кілька голосів!), який співає під час Літургії. До слова, деякі співані частини виконують мовами різних африканських країн. Саме сьогодні вони співають ігбо – однією з етнічних мов Нігерії.

Літургія закінчилася. Отець Григорій Драус, який два роки тому почав допомагати у душпастирстві іноземців отцеві Олександру, запрошує мене на організаційну зустріч з африканцями. Вони саме обговорюють спільну поїздку до Європи й організаційні питання щодо створення англомовного клубу при парафії. Цікаво, що отець Григорій не бере на себе роль лідера, а пропонує чотирьом людям зі спільноти самим організувати все.

Тут знайомлюся з кількома африканцями. Модестос Іґве приїхав із Нігерії, з Лагосу, найбільш заселеного та індустріального міста країни. Йому було 16, коли прибув до Львова, щоб вивчати медицину. Тоді хлопець почувався самотнім і хотів додому: “На початку Львів був не дуже привітним, а атмосфера самого міста не сприяла адаптації”.

За сім років навчання у Національному медичному університеті ім. Д. Галицького для Модестоса Львів дуже змінився: “Тут перетинається багато людей різних національностей із різних країн – Польщі, Канади, США, Англії. У мене за сім років з’явилося тут багато друзів, як українців, так іноземців. Львів – єдине місто в Україні, де я хотів би жити”.

Торік Модестос Іґве прийшов на Літургію в катедру, коли там було лише кілька людей. Уже тепер “учасників” налічується більше тридцяти з різних країн Африки. “Так, спочатку нас було мало, але потім ми розповіли іншим і так нас ставало більше. Ми щасливі бути разом”, – ділиться Модестос. На запитання, чому не ходив на Літургії раніше, Модестос відповідає, що просто не знав, де у Львові є англомовна Служба.

afr1

Зомака Укує також із Нігерії і також навчається в медичному університеті у Львові. Дівчина не уявляє Літургії без танців та співів: “В Африці ми використовуємо барабани, піаніно, рухаємося – танцюємо і плескаємо. І я хочу голосно співати, плескати, бити в барабани, бо саме коли співаю і танцюю, набагато глибше переживаю богослужіння. А коли доводиться стояти годину-другу, то можна загубитися у власних думках. Національні африканські елементи Літурігії для нас є дуже важливими”, – щиро та з усмішкою розповідає Зомака. У Львові, зізнається дівчина, вони використовують неповну “версію” їхньої національної Літургії.

“Те, що у Службі Божій ми використовуємо елементи африканської традиції, не означає, що вона відрізняється канонічно від римо-католицької меси, – пояснює Модестос. – Просто у богослужіння ми вносимо певні культурні елементи – пісні, манери їхнього виконання, танці, музичні інструменти, особливу мелодику, рідну мову. – І додає. – Коли ми, молячись, співаємо, танцюємо, то відчуваємо себе ближчими до Бога. Це частина мудрості, яку важко осягнути неафриканцям”.

Мої співрозмовники переконані: саме через те, що в англомовну Літургію у львівській римо-католицькій катедрі внесли африканські елементи, на богослужіння почало приходити більше чорношкірих. Місцеві, які чи випадково, чи спеціально приходять на недільну месу, кажуть, що їм до вподоби такий стиль молитви. Після того вони часто підходять до чорношкірих, дякують їм і просять, щоб такий пісенний супровід був і наступного разу.

З першими англомовними Літургіями при катедрі також зорганізувалася спільнота іноземців, які зустрічаються тут щоп’ятниці. Отець Олександр згадує, що спочатку вони збиралися в різні дні, просто говорили, пили чай, мали такі “майже” катехизи – тобто не навчання, коли один говорить і всі слухають, а діалог. Священик зізнається, що йому було важко їх чого-небудь вчити через недостатній рівень володіння англійською. Тепер зустрічі проводить американець Джозеф, який вчився у римо-католицькій семінарії в Штатах, а до Львова приїхав викладати англійську, а також отець Григорій. На зустрічі приходить небагато людей. Серед них – троє дівчат, які готуються прийняти таїнство Миропомазання, і троє кандидатів, що готуються до хрещення. Річ у тому, що частина чорношкірих парафіян походять зі сімей, де мама – християнка, а батько – мусульманин. Дивуюся, що ж притягує цих африканців ходити на Літургію у Львові. Отець пояснює, що вони гуртуються, як і будь-які іноземці, за межами рідної країни, тому і в Церкві вони прекрасно почуваються, бо разом.

afr2

Коли отець Григорій Драус, дізнався, що у Львові є християни з Африканського континенту, без вагань вирішив, що допоможе їм як душпастир. “Розумієте, можна їхати в одну країну, наприклад, Камерун, – пояснює о. Григорій. – Але не можна бути водночас у кількох країнах. А тут, в одному місті, зібрані представники різних країн Африканського континенту: Нігерії, Анголи, Буркіни-Фасо, Замбії, Конго. – І, жартуючи, додає. – На Західній Україні полюбляють казати, що Римо-Католицька Церква – польська. Я би сказав, радше нігерійська, бо в світі є більше нігерійців-католиків (майже 50 млн.), аніж поляків”.

Священик знає про Африку не з книжок – йому випало побувати у Камеруні протягом трьох тижнів, на світовому з’їзді тюремних капеланів, де мав нагоду відвідати місцеві парафії. “У наших уявленнях Африка є символом віддаленої місійної країни. Серед священиків побутує така думка, що місіонер – це той, хто служить в Африці (сміється). Але Африканський континент як місце місійного служіння не такий уже віддалений і незнаний, якщо порівнювати, наприклад, з Азією. В Камеруні я побачив, що у корінного населення зовсім інша парафіяльна система, ніж та, до якої звикли ми у Центральній і Східній Європі”, – пояснює отець і наголошує, що в Африці – все по-іншому. Через географію і природні умови навіть ті відстані, які видаються нам короткими, там долати непросто. Два села за 10 км одне від одного можуть бути абсолютно різними і відрізнятися навіть мовою. Тому серед громади обирають лідерів-катехитів. Священик, звісно, приїздить у село час до часу, проте щоденно парафіяни можуть самі організувати спільну молитву, під час якої лідер-катехит виголошує проповідь та роздає Причастя, яке священик попередньо освятив. Таким чином, навіть у найменшому селі може повноцінно функціонувати католицька громада.

“Мені подобається їхній стиль, – ділиться спостереженнями отець Григорій. – Це інший підхід до молитви: не європейський, коли священик провадить молитву, а миряни повторюють за ним, а такий, коли вони самі моляться, а ти як душпастир лише молишся з ними. Вихідцям з Африки, зокрема християнам, характерна самостійність. Адже в своїх країнах вони здебільшого є релігійною меншістю. Наприклад, у Нігерії християн переслідують, тому бути християнами там – це фундаментальна ознака”.

co tam, pani, w Afryce...

Щотижня отець Григорій намагається навідувати своїх чорношкірих друзів у гуртожитках університетів, де вони навчаються, спілкується з ними, п’є чай, розповідає про спільноту. “Вони не будуть приходити, коли я їм щось нав’язуватиму. Їм треба відчувати потребу своєї активної участі. Я б хотів, щоб ми могли організувати у Львові парафію у звичному для них стилі”, – підсумовує священик.

Цього з нетерпінням очікують і самі чорношкірі. А на разі радіють із тих можливостей, які мають. Отець Олександр додає, що такі ж спільноти африканців гуртуються при костелах у Тернополі, в Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах. А в Харкові при одному з костелів збирається понад 300 африканців. Там парафії більш чисельні, бо чорношкірі, які залишилися жити в Україні, вже мають свої родини.

Кілька років поспіль львівські африканці долучаються до святкування католицького Різдва, яке організовує отець Григорій у римо-католицькому душпастирському осередку бл. Івана Павла ІІ, що у Львові. Цьогорічне Різдво стало для них незабутнім, бо відбулося в африканському стилі. Вертеп у формі африканської хатинки, традиційна національна їжа і ще багато елементів, які допомогли відчути атмосферу свята, рідного дому, родини.

Дивує і пронизує, наскільки доброзичливі ці люди, відкриті до спілкування та дружби: “Ми любимо Україну, українську культуру, – в один голос заявляють мої співрозмовники. – На жаль, багато українців вважають, що ми мусимо абсолютно адаптуватися до вашої культури. Але це неможливо, має бути якийсь баланс. Моя національність – це моя ідентифікація. Якщо нігерієць чи українець поїде до США, то він буде поводитись як нігерієць і українець, а не як американець”, – переконаний Модестос.

Хлопець побував у багатьох містах і селах України. Він вважає, що в нас склався певний стереотип про Африку з тієї інформації, яку показують по телевізору: ніби у країнах континенту панує бідність та злидні, але це – лише один з аспектів життя. “Насправді у нас ті ж проблеми і ті ж радощі, що й у вас. Єдине, що відрізняє українців та нігерійців – це колір шкіри”, – підсумовує Модестос.

Наприкінці мої співрозмовники додають: “Українцям важко спілкуватися з нами, перш за все через мовний бар’єр. Але, зустрівши іноземця на вулиці, будьте привітними. Це модель поведінки, характерна для європейців. Нам дуже важлива ваша відкритість!”

africa

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Next Post

У каплиці ЛМР сьогодні духовна зустріч з о. Олександром Кусим

Ср Бер 18 , 2015
У каплиці ЛМР сьогодні духовна зустріч з о. Олександром Кусим   Сьогодні, 18 березня о 17.00 год. у каплиці Львівської міської ради в рамках реалізації проекту «Духовна велич Львова» відбудеться третя духовна зустріч у часі Великого посту на тему «Покаяння і його види». Цього тижня гостем буде о. Олександр Кусий, […]

Breaking News