Опис преображення Ісуса Христа міститься в синоптичних Євангеліях, про нього також згадує апостол Петро в Другому посланні (Мт 17, 1-9; Мк 9, 1-8; Лк 9, 28-36; 2 Пт 1, 16-18). Проте це не лише згадки про історичну подію. Явлення Ісуса Христа як Бога (преображення – один із проявів новозавітної теофанії) розкриває істину віри, що Бог став людиною. Ісус Христос має дві природи: Він істинний Бог та істинний чоловік.
У преображенні (грецьке «metemorfothe» – «змінити форму») бере участь Свята Трійця: Бог Отець свідчить про Свого Сина (пор. Йн 5, 37), а всіх присутніх охоплює хмара, знак дії Духа Святого, Господньої присутності та слави. На горі, де сталася ця подія (церковна традиція, йдучи за святим Єронімом, каже, що це був Табор), Бог явив Своїм друзям Себе, Своє обличчя. Так Ілля і Мойсей – пророки, які за життя пізнали близькість Господа й могли споглядати відблиски Його слави (пор. Вих 33, 11; 17-23; 1 Цар 19, 10-13), – дивлячись на Ісуса, реалізовують прагнення побачити Бога. Свідками цієї величі стали апостоли Петро, Йоан та Яків, яких Ісус свідомо взяв із Собою.
Заглиблення в сон апостолів подібне до сну Авраама (Бут 15, 12-21). Після нього настає пробудження, сповнене присутності Божої. Сон і пробудження в Новому Завіті символізують смерть і воскресіння, про що, власне, і розмовляв Ісус із пророками.
Присутність під час преображення особливо важлива для апостола Петра, адже на кілька днів раніше між ним та Ісусом виникла неприємна ситуація (Мт 16, 15-23; Мк 8, 29-33). Відповідь Ісуса Петрові – милість побачити Божу славу. Саме тому апостол у посланні може з певністю й міццю сказати: «Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками, але бувши самовидцями Його величі» (2 Пт 1, 16).
