Останнім часом було багато зроблено для примирення між польським та українським народами. Помітне приязніше ставлення і збільшення співпраці між поляками й українцями.
Парадоксально, саме в річницю яка символізує криваві воєнні польсько-українські конфлікти, духовні провідники пишуть пастирські послання на тему примирення і єдності (як, наприклад, пророчий лист Греко-Католицького Синоду про взаємне примирення і пробачення, прочитаний в усіх церквах кілька років тому). Римо- і греко- католицькі владики Польщі й України підписали спільні декларації про примирення і взаємне пробачення; проводяться також спільні молитви у Варшаві та Зарваниці. Початки цього слід шукати в римській зустрічі кардиналів Мирослава Любачівського та Юзефа Глемпа з нагоди ювілею Хрещення України в 1988 році.
Також під час найчисленнішого в історії України зібрання — Служби з Папою Йоаном Павлом ІІ у Львові у 2001 р., — Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар висловив пробачення всім кривдникам українського народу і водночас перепрошував за вчинені кривди: «Історія минулого століття нашої Церкви знала темні і духовно трагічні моменти. Вони полягали в тому, що деякі сини й дочки Української Греко-Католицької Церкви, на превеликий жаль, свідомо і добровільно заподіяли кривду своїм ближнім із рідного чи інших народів. За них усіх у твоїй присутності, Святіший Отче, від імені Української Греко-Католицької Церкви прошу прощення в Господа, Творця і Батька нас усіх, як також у тих, кого ми, сини і дочки цієї Церкви, у будь-який спосіб скривдили». Святий Йоан Павло під час проповіді на тому ж місці у Львові сказав: «Час відірватися від болючого минулого! Нехай взаємне пробачення, як цілющий бальзам виллється на наші народи для будування спільного майбутьнього». Ці слова почали реалізовуватись. Книжка Блаженнішого Святослава «Діалог лікує рани» в Польщі широко розповсюджена і надзвичайно добре сприймається. Майже в кожному великому місті Польщі в латинських храмах є Меси для заробітчан, які відправляють греко-католицькі священики. Вони, буває часто, живуть (з дружинами і дітьми) на плебаніях (парафіяльних домах римо-католицьких священників). В Україні повертаються і відновлюються сотні римо-католицьких храмів. Слова Папи і патріархів виконуються.
Але коли все йде добре — злий втручається. Поділюсь недавньою подією. Був на паломництві в Ченстохові, відправляв Службу біля ікони Матері Божої Ченстоховської. Сама ікона є символом єдності Сходу і Заходу, походить з Константинополя, довго перебувала у Белзі. Ця ікона написана за східними канонами, а стала символом поляків, римо-католиків. На Месі були присутні багато вірян і священників з різних куточків Європи і Польщі, які прибули в різних паломницьких групах. Я, як найстарший серед священників, очолював Службу Божу. І от чую проповідь, в якій не було слів «Христос», «віра», «милосердя», «любов»… Зате постійно говорилось про могили, про те хто, коли і кого вбив, і що мусять визнати скоєне… Я аж відчув сподівання, що ангели з ікон каплиці почнуть кидати стріли в цього промовника, бо в його словах не було нічого християнського. В цьому не було нічого спільного з бальзамом від Йоана Павла ІІ і з діалогом, що лікує, Блаженнішого Святослава…
Як часто в добру джерельну воду віри хтось пробує влити отруту… Що робити? Книга Сираха радить навіть не дискутувати з глупим, бо це те саме, що бігати за диким ослом в пустині. Краще і надалі змащувати бальзамом примирення і продовжувати діалог, який лікує!
о. Гжегож Драус,
CREDO
