Люди, які втікали із зони активних бойових дій, як правило, погано сповідували свою віру. Формально вони належали до Православної Церкви, але не брали участі в катехизації і дуже рідко відвідували храм.
Це тому, що комунізм і релігійні переслідування тривали там 70 років, тобто три покоління. Покоління, яке виросло в дореволюційний час, не отримало релігійної свободи і не змогло передати віру навіть своїм онукам. Натомість на заході Україні багато представників старшого довоєнного покоління передали свою віру якщо не дітям, на яких вплинула антирелігійна пропаганда, то принаймні подбали про своїх онуків, коли атеїстичний комуністичний режим упав.
Звідси велика різниця в кількості храмів, різні практики на сході України (з революції належала СРСР) і на заході (з 1945 р. підпорядкована комуністам).
Біженці зі східних регіонів України релігійно занедбані, а бажання молитися, катехизуватися та практикувати з’являється рідко. Живучи в таких церковних центрах як Дім св. Йоана Павла ІІ у Львові, вони все ж безпосередньо знайомляться з християнством, з нагоди єпископських візитів беруть участь у богослужіннях, рідше у регулярних урочистостях. Вони не відчувають тиску з боку парафії, яка демонструє їм знаки християнського захисту незалежно від їхніх релігійних поглядів. Це готує добрий грунт для євангелізації. Тисячі біженців зустрілися з волонтерами-вірянами, які обслуговували їх у парафіяльному домі, готували їжу, прибирали, прали, обслуговували тих, хто ослаблений багатоденним перебуванням у притулках і довгою дорогою, не були у той час на початку війни в стані доглянути за собою. Ці роботи були способом демонстрації знаків, що закликають до віри людей віддалених від Церкви.
Довго дивлячись на Церкву і вірних, біженці поволі навертаються до Христа. Напруга війни сягає кульмінації – небезпека нападу на атомну електростанцію в Запоріжжі, яка зростає щохвилини, та смертельна небезпека, спонукали велику групу біженців просити сакраменту. Зараз проходить їх катехизація, щоб вони могли сповідатися та причащатися.
Зовсім інше ставлення до Церкви мають біженці з тих самих районів, але ромського походження. Вони дуже релігійні за своєю природою, але літургійно та катехитично занедбані через дискримінаційні упередження та упередження також з боку деяких християн, а коли вони відчувають, що їх приймає та любить спільнота вірних, то вони відкрито приймають Євангеліє.
Для багатьох із них, особливо для тих ромів, чиї предки походять із Закарпаття, де угорськомовна спільнота (закарпатські роми вдома розмовляють угорською) переважно римо-католицька, Римо-Католицька Церква трактується як їхнє коріння. Тільки в парафії св. Йоана Павла ІІ серед ромів, які пройшли через парафіяльний дім, було охрещено понад сімдесят дорослих і дітей. Серед вісімнадцяти ромів, які сьогодні тут проживають, п’ятнадцять нехрещених (у тому числі дві родини), і вони готуються до хрещення.
о Гжегож Драус
Парафія св. Йоана Павла ІІ у Львові
